Весь світ – театр, але трупа нікудишня.
Оскар Уайльд

     Моральні цінності у житті суспільства завжди були, є і будуть штучними, мнимими, надуманими і у той самий час безмежно необхідними та незамінними. Моральні норми не є фіксованими і залежать лише від загального духовного рівня суспільства та його індивідів, зокрема. Більшість завжди диктує свою моду, але, тим не менш, грає за правилами інтелектуальної еліти-меншості. Ще Діоген з Сінопу зазначав, що народу багато, а людей – мало. Ось саме народ є безликою масою, яка керується штучно створеними нормами, а люди, в даному випадку, є меншість, яка є достатньо розумною, щоб мати вплив на маси і керувати ними за допомогою моральних норм, державних законів… Протиставлення більшості меншості, мас індивідам, народу людям і породжує систему, яка керує і якою керуються, систему норм, порядків, законів.

     Ще у античності, коли суспільна думка мала високу вагу, коли громадянський обов’язок ставився вище особистих бажань, навіть тоді мудреці бачили черва, який виїдав моральність з людських мас. Ще з часів древнєгрецьких мислителів вкарбувались у віки слова Біанта, що більшість людей – лайно. І скільки б східні філософи не стверджували початково-добру сутність людини, все одно, матеріальність та жадоба робить наш світ Світом-Штучної-Моралі.

     На скільки б високоморальними не здавались закони та норми тієї чи іншої епохи, завжди цінності людської душі будуть відступати перед натиском матеріального світу. Все той же Біант зазначав, як найприємніше заняття для людини, – наживу. Люди за своєю природою прагнуть більшого: більше грошей, більший будинок, гарнішу дружину... Кількість та якість стали на стільки відносними показниками, що вже важко провести межу між нормою та жадобою. Але, все ж таки, межа не у кількісних показниках, а у нас в голові. Межа проходить між усвідомленням достатку та багатства. Достаток робить людей щасливими, а багатство – ні. Достаток – це коли нам вистачає на життя і ми від цього щасливі. Справа в тому, що достаток у кожного різний… Однак не жадоба найстрашніша.

     Як ми знаємо, зло – це недостатність добра, так і жадоба – це недостатність помірності. Інша справа цінності духовні, цінності, які визначають у що вірити, як поводитись… Але хтось же їх вигадав. Не могли ж вони виникнути нізвідки.

     Чи не найбільшим каменем у город моральних цінностей стало місце обіцянки у сучасному суспільному житті. Скажіть-но, а ви ще вірите обіцянкам політиків, які лунають з телевізора, радіо, продубльовані у газетах та на бігбордах? Ці штучні обіцянки-приманки підривають таку цінність як довіру. Ми вже не віримо ні політикам, ні тим, хто нас оточує.

     А справедливість? Ви її давно бачили? Політика – ось руйнівник моралі. Ми дивимось на вчинки вищих владних структур і говоримо собі: якщо вони крадуть, то й мені можна, якщо їх до в’язниці не садять, то мене не мають… Але така справедливість з літературних утопій. У Суспільстві-Мнимих-Цінностей державні закони та моральні норми-цінності існують для народу, а вищі ланки суспільства підняті над мораллю, над загальнолюдськими цінностями, над істиною і хибою, над правдою і вигадкою…

     Так, ми не вбиваємо на вулицях і не крадемо в перехожих – елементарні норми існування суспільства у відповідності до Вічних-Неписаних-Законів діють, як і діяли тисячоліття до цього, і як діятимуть через тисячоліття після нас.

     Наша проблема у тому що, ми перестали оцінювати людей за їхньою душею, за їхніми вчинками, за тим, що вони створюють. Ми бачимо лише зовнішню оболонку. Більш того, не самі бачимо, а нам її формують газети, журнали, телебачення, друзі. Ми, мов сліпі кошенята тицяємо носами у стінку коробки, поки випадково не станемо на край столу, доки не впадемо, не розчаруємось у тих, хто стверджував, що стінка безкінечна. Масмедія «промивають» нам мізки, вчать нас нових цінностей, вчать брехати та недотримуватись обіцянок, зраджувати та руйнувати складені століттям норми поведінки…Тут самі спливають у пам’яті слова Оскара Уайльда, який вже у свій час стверджував, що газети намагаються змусити громадськість судити про скульптора не за його скульптурами, а за його ставленням до дружини, про художника – за розміром його прибутків, і про поета – за кольором його краватки… Так і ми у світі гламуру забуваємо хто митець, а хто зірка-на-одинь-день. Ми дивимось лише на оболонку, на сукню, на краватку…

     Не можна сказати, що ми не маємо цінностей… Маємо, але не ті… І знову таки погоджуюсь із Уайльдом, що і у його ХІХ, і у моєму ХХІ столітті для людей правда життя полягає у позірному, а не у прихованому. Істини ніхто не дошукується. Душі ніхто не цінує. Але завжди вічними будуть Божі Заповіді – основа моралі – непідвладна людям, суспільству, часу – сила.

Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Факультет гуманітарних наук
Кафедра філософії та релігієзнавства

Невадовська Анна Вікторівна
Київ - 2008